СИНЯКОВА-УРЄЧІНА  МАРІЯ  МИХАЙЛІВНА

         Народилася 11 листопада 1890 року, охрещена 2 грудня того ж року в Преображенській церкві м. Харкова.

         Щоліта велика сім’я Синякових (окрім Марії, у харківського купця Михайла Івановича Синякова було п’ять дочок і чотири сина) виїздила на дачу в Красну Поляну Зміївського повіту. «Зелёные поля, нивы, река в лёгком тумане, голубое небо – это моя живописная академия» - згадувала Марія Синякова про свої дитячі роки, проведені в Красній Поляні. Спершу вона навчалася в Харківській міській школі малювання та живопису на Сергіївській площі, потім – у приватній студії випускника Академії художеств Є. Агафонова.  У 1910-1911 роках Марія Михайлівна входила до складу групи харківських художників «Голуба лілея», яка виникла при студії Є. Агафонова. Тут вона познайомилася й подружилася з братами Гордеєвими, Василем Пічетою, братами Бурлюками.

          1910 року Марія Синякова побувала в Німеччині, де вивчала в музеях живопис німецьких та нідерландських художників. Дмитро Гордєєв згадував: «Мария Михайловна увлекалась иконами – ранний  Ренессанс, немецкие и нидерландские художники, связанные  своими корнями с позднеготической живописью – Брейгелем Мужицким и Дюрером… Искания изысканной линии, контурный рисунок».

           1913-1914 роках Синякова недовго жила в Москві, де вчилася в художній студії Ф. Рерберга. 1912-1914 роках полотна М. Синякової разом із творами Н. Гончарової, М. Ларіонова, Д. Бурлюка, К. Малевича та О. Екстер експонувалися на виставках «Союзу молоді» в Петербурзі. 1914 року Марія Синякова вийшла заміж за художника Арсена Мойсейовича Урєчіна. Вони здійснили мандрівку по Центральній Азії, де М. М. Синякова вивчала монгольську ікону та перську мініатюру.

            З 1918 по 1920 рік Марія Михайлівна і Арсен Урєчін жили в Красній Поляні. «Молчунья, снабжавшая в тяжёлые времена Гражданской войны, корда они жили в Красной Поляне, всё семейство и гостей едой с огорода, который был в её с мужем ведении. Даже в Харьков они возили на продажу что-то из этого огорода. Хлебников, кстати, всегда убийственно критиковал  методы огородничества, которыми пользовался Уречин. Как бы то ни было, Мария успевала и огород вести и, не взирая на мешавшую ей суету, всё время что-то рисовать. Её занятия по началу не воспринимались всерьёз, но когда все увидели, что почтенные господа приносят ей заказы, и она их выполняет в обмен на деньги и всамделишные продукты, отношение, конечно, изменилось».

             Після поїздки до Німеччини та Центральної Азії у Марії Михайлівни Синякової пробудився інтерес до пам’яток народної творчості – розписів  весільних скринь, писанок, народних ікон, рушників, вибиванок. Селянські майстрині – «гогены с потрёпанными ногами» - іноді не поступалися кращим кольористам-професіоналам. «В краснополянских акварелях среди цветов народного орнамента она разместила сценки сельского быта. На этих ярких, как радуга, картинках, написанных чистыми словно дождём омытыми красками, двигаются нарядные девушки, скачут горделивые всадницы, чопорно прогуливаются горожане в цилиндрах, играют кони, тихо пасутся коровы, синеют озёра, сияет жёлтое солнце. И всё это нарисовано порывисто, безотчетно-доверчиво, как рисуют дети или взрослые с детской душой. Здесь уживаются вселенское и бытовое, доисторическое и повседневное – из восточных шатров выглядывают славянские лица, к «Русской Венере» сходятся ухари вывесок парикмахерских и лавочники российской провинции». В її дзвінких за кольором акварелях сучасні побутові мотиви тісно переплітаються з образами слов’янської та східної міфології, а теплота сімейних радостей і патріархальність дачного життя найпростіше проектуються в язичницький одомашнений космос картин. Ця особливість художнього світосприйняття Марії Синякової зближує її творчість із міфотворчістю Велимира Хлєбнікова. Рядки В. Хлєбнікова часто здаються поетичним відображенням тієї чи іншої акварелі Синякової.

          З розповіді тих, хто знав Марію Синякову, відомо, що вона була цікавою, неординарною людиною, була красивою, талановитою, відзначалася значною працездатністю. В неї були закохані та присвячували їй свої вірші поети В. Хлєбніков, Божидар, Д. Бурлюк, Д. Петровський. Закоханість Д. Бурлюка вперше відзначила Лілія Брик. Марія Михайлівна та Давид Бурлюк познайомилися у 1912 році в Москві. «Из художников бывал только Бурлюк. Познакомил с ним Уречин. Бурлюк был человек довольно лирический, всё время читал стихи, и свои стихи тоже часто читал» - згадувала Марія Синякова про свої зустрічі з Бурлюком.

           Рання творчість Марії Синякової пов’язана також із творчістю поетів-футуристів. Вона оформлювала такі поетичні збірники: «Зор» Н. Асєєва (1914), «Бубен» Божидара (1914), «Поросль Солнца» Г. Петникова (1918) та ін.  Всього з 1914 по 1940 роки Марія Михайлівна оформила біля 30 книг. Творчість Синякової з 1920-х років пов’язана переважно з книжковою та станковою чорно-білою графікою. Вона брала участь у численних виставках, радянських і зарубіжних: виставці художників «4-го мистецтва» (1925 р., Москва, Музей красних мистецтв), міжнародній виставці «Мистецтво книги» (1927 р., Лейпциг), «Сучасне книжкове мистецтво» на міжнародній виставці преси в Кельні (1928), міжнародній виставці «Мистецтво книги» (1931 р., Париж) та ін. Найбільш плідним для Марії Синякової був 1930 рік, коли вона оформила вісім книг. З початку 1940-х років ім’я Марії Синякової зникає з поля зору учасників. Вона на багато років утратила глядачів, творчі контакти.

            У вересні 1969 року відбулася єдина прижиттєва персональна виставка графіки М. Синякової, яку було організовано київським відділенням Союзу письменників. Більш як через 20 років, у 1990-1991 роках, на виставці «Український авангард. 1910-1930», яка відбулася у Загребі та Києві, вперше демонструвалися роботи Марії Синякової 1914-1916 років: «Єва», «Карусель», «Війна» (два варіанти) – всі з приватних колекцій. Хорватські та французькі знавці авангардного мистецтва були в захваті: «Экзотика её мотивов… Здесь сливаются космос и жизнь, история и современность» - такими були відгуки про акварелі Марії Михайлівни.

             2002 року в Санкт-Петербурзі відбулися відразу дві виставки, на яких були представлені роботи Марії Синякової-Урєчіної. В Музеї Нової Академії красних мистецтв відкрилася виставка «Герої російського авангарду», де були представлені, поруч із літографіями Синякової, вишиті на оксамиті іконографічні портрети Марини Колдобської, а в музеї-галереї Новий Ермітаж на виставці «Російський авангард 1910-х і 60-х» були представлені акварелі Синякової.

             Ім’я Марії Синякової стало легендою ще за її життя. Марія Михайлівна була кумиром авангардного мистецтва трьох епох: футуризму та неопримітивізму 1910 – 20-х, радянського авангарду «бульдозерних» виставок 1960-х та пострадянського авангарду 1980-1990-х років.

             Померла 1984 року в Москві. 

© М. Саяний